ЖИТТЄПИС
Народилася 1966 року в Луганську в родині лікарів. Частину дитинства провела у Южно-Сахалінську (Росія), після чого родина повернулася до Ворошиловграда (нині — Луганськ). Навчалася у Луганському художньому училищі (1981–1985), а згодом — у Київському державному художньому інституті, який закінчила 1989 року. Входила до кола молодих художників, які на межі 1980–1990-х років працювали поза офіційною системою — зокрема, як учасниця сквоту на вулиці Паризької Комуни в Києві, що став осередком альтернативного мистецтва. У цей період сформувався її творчий стиль, що тяжіє до трансавангарду та концептуального живопису.
На початку 1990-х працювала на Київській кіностудії науково-популярних фільмів, брала участь у мистецьких резиденціях в Україні та за кордоном — зокрема, у Шотландії. У 1994 році переїхала до США, де продовжила художню діяльність. Співпрацювала з міжнародними театральними колективами, зокрема з Dogtroep (Нідерланди). У 1995–1996 роках працювала над сценографією для вистав Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки у Києві у співпраці з Георгієм Сенченком. З 1996 року постійно проживає в США, бере участь у міжнародних виставкових і театральних проектах.
Творчість Валерії Трубіної поєднує елементи естетики постмодернізму, трансавангарду та індивідуальної візуальної поетики. Її роботи представлені в музейних і приватних колекціях в Україні, Європі та США.
ТВОРЧИЙ МЕТОД
Ранні роботи Валерії Трубіної візуально агресивні: герої обведені багатошаровими лініями, які нагадують колючки або панцир. Ці червоні й білі контури створюють ефект закритості, дистанції, вони "захищають" фігури на полотні від зовнішнього світу. Це прямий відгук на атмосферу пізнього СРСР, у якій художниця формувалась: контроль КДБ, заборонена література, страх. Трубіна буквально окреслює межу — межу між особистістю і загрозливою реальністю. Таке обрамлення стало не лише візуальним прийомом, а й художнім висловленням із соціальним підтекстом. Картини кінця 1980-х є не просто мистецтвом, а протестом і бронею водночас.
У 1990-х роках Трубіна змінюється: її живопис стає тоншим, м’якшим, світлішим. Зникають активні червоні та жовті кольори, розчиняється міфологія. Це не реакція на зміну політичного ландшафту, а глибоко особистий процес: завершення періоду сквоту, розрив із Голосієм, нові почуття. Замість символів і драм — внутрішня тиша, стан, спогад. Картини з резиденції в Единбурзі («Врата») сповнені меланхолії, нагадують романтичний пейзаж XIX століття. Тут художниця звертається до теми смерті, сну, вічності — знову через особисте. Її метод завжди був дзеркалом душевного стану, і цей поворот став відлунням нового етапу в її житті.
Особиста історія — джерело сюжету
Трубіна ніколи не малює "просто" пейзаж чи людину — за кожною її картиною стоїть інтимна розповідь. Наприклад, робота «Зимнее воспоминание об Адмирале» є художнім відлунням її особистого роману з Олегом Голосієм. Картина заснована на пам’яті про маленьку залізничну станцію на Кавказі, де почалися їхні стосунки. Подібним чином робота «Шарфик Ганса» виникла завдяки емоційному зв’язку з домашньою твариною. Для Трубіної живопис — це продовження щоденника, спосіб зберегти моменти, людей, стани. Вона перетворює особисте на візуальну поезію, дозволяючи глядачеві торкнутися чужої, але щирої історії.
Міфологізація та сакральність
У своїх картинах Трубіна постійно надає зображенням надмірні, символічні смисли. Вона свідомо містить у них алюзії на міфи, релігійні тексти, апокаліптичні пророцтва. Наприклад, «Царь-рыба» — це не просто фантастична істота, а символ влади, віри, карми. Композиція апелює до індуїстської міфології (образ Вішну), біблійних сюжетів (потоп), а також до радянського контексту — демон з рисами Леніна у правому куті. Трубіна нашаровує значення, як і фарби: густо, місцями пастозно, до напівбарельєфного ефекту. Це живопис для розшифровування, не для споглядання — що довше дивишся, то глибше занурюєшся.
Чимало картин художниці мають іконописну виразність. Вона використовує золотий фон, пастозну техніку, симетричні композиції — все це запозичено з традиції сакрального мистецтва. При цьому зміст її образів часто зовсім не релігійний, а радше філософсько-психологічний. Наприклад, у "Царь-рыба" символи влади перетинаються з жестами благословення, натякаючи на суперечливу природу божества. Сакральна форма тут служить для підкреслення важливості і глибини тем, які турбують авторку — віра, справедливість, розплата. Вона не моралізує, а підносить тему до рівня ікони, змушуючи дивитися на звичне очима містика.
У деяких роботах Трубіна апелює до Гіоргіо де Кіріко — італійського метафізичного художника, знакового своїми порожніми площами, класичними арками і тінями.
Трубіна не копіює прямо мотиви, вона інтерпретує їх мовою сучасної урбаністики: використання синтетично-урбаністичної гами, фокуса на формі, поєднання чіткого малюнку із затираними межами — створює вигляд візії «відлуння метафізики» у теперішньому контексті. Приглушені синьо-сірі тони, що створюють відчуття спустошеного урбаністичного простору, з віянням таємничості й дистанції.
КОЛЕКЦІЇ
Роботи Валерії Трубіної зберігаються в колекціях провідних музеїв і галерей, зокрема в Державній Третьяковській галереї (Москва), Національному музеї російського мистецтва, Національному художньому музеї України, Сумському обласному художньому музеї ім. Никанора Онацького. Її твори також представлені в міжнародних галереях, таких як 369 Gallery (Единбург, Шотландія), Art Attack Gallery і Judi Saslow Gallery (Чикаго, США), Bolinas Gallery (Болінас, Каліфорнія, США), Schaefer International Gallery (Кахулуї, Мауї, Гаваї, США), а також у київському SherbenkoArtCentre. Значна кількість робіт зберігається у приватних колекціях в Україні, США та Росії.
ВИРАНІ ВИСТАВКИ
2018, FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 1990-х, Мистецький Арсенал, Київ, Україна
2016, Паркоммуна. Місце. Спільнота. Явище, PinchukArtCentre, Київ, Україна
2013, Матч-пойнт 88: за мить до нового життя, куратор Олександр Соловйов, у межах FINE ART UKRAINE, Мистецький Арсенал, Київ, Україна
2011, Art-Kyiv Contemporary, Мистецький Арсенал, Київ, Україна
2009, Українська Нова Хвиля, Національний художній музей України, Київ, Україна
2009, Запобіжні заходи, The Bereznitsky Gallery, Берлін, Німеччина
2006, Art-Maui 2006, Центр культури та мистецтв Мауї, Schaefer International Gallery, Мауї, Гаваї, США
2002, Вечір з Алексом Греєм, Infinite Kaos, Сан-Франциско, Каліфорнія, США
1998, Нове українське мистецтво — після Апокаліпсису, Лондон, Велика Британія 1998, Мистецтво аутсайдерів, Judi Saslow Gallery, Чикаго, США
1997, Всеукраїнське бієнале, Фонд Сороса, Києво-Могилянська академія, Київ, Україна
1990, Три генерації українського мистецтва, Київ — Берлін — Оденсе